Очевидно, в даному питанні принципове ставлення Церкви є однозначно негативним, адже така практика є зроджена несправедливим, у своїй суті, бажанням – з боку роботодавця (при мовчазній згоді працівника), з боку працівника (при фактичній згоді роботодавця) або з обопільної згоди їх обох, – укрити дійсний розмір заробітної плати з метою несплати належного податку, обмані при стягненні аліментів, заниженні фактичної продуктивності/рентабельності підприємства тощо. Таким чином підривається матеріальна основа існування суспільства на території якоїсь конкретної країни чи в більш глобальних масштабах, від чого в більшій чи меншій мірі страждають і окремі індивіди, з яких і складається дане суспільство, включно із згаданими працедавцем і найманим робітником чи службовцем. Тут спрацьовує так званий ефект «бумеранга», оскільки, наприклад, занижені фактичні доходи є визначальними при формуванні, зокрема, невідповідного державного пенсійного чи страхового забезпечення громадян та цілої низки інших соціальних пільг та гарантій, а тому несправедливо прагнучи осягнення якогось певного «бонусу» сьогодні, дані особи неминуче тратять набагато більше у наслідку. Тож подібна практика є однозначно каригідною і прирівнюється до крадежу, граничного у динаміці його розвитку із фізичним убивством.
Якщо ж йдеться про моральну відповідальність згаданих суб’єктів за фактичне застосування подібної практики, то при оцінці такої дійсності (в площині душпастирського проводу) слід, безумовно, брати під увагу також і інші її об’єктивні фактори і компоненти, а зокрема: чи сам фіскальний чи судовиконавчий закон чи припис (у відповідності до перелічених повище прикладів), що є чинним у даній державі та в даному конкретному випадку, є справедливим і посильним при здійсненні відповідних виплат і стягнень, гарантуючи кожному із громадян рівні права у забезпеченні їх всім необхідним для нормального існування. Адже Церква приймає державний закон лише у випадку його повного узгодження з Божими заповідями. Коли застосуємо дане положення у відношенні до нашої української дійсності, то мусимо визнати присутність великої кількості релятивізуючих первісне принципове бачення Церквою даного питання чинників, адже вже навіть той факт, що мінімальна зарплата у нашій країні є нижчою від так званого прожиткового мінімуму (навіть без огляду на його цілком нереалістичне числове значення для фактичного виживання людини), у більшій кількості випадків стає для душпастиря вирішальним при, наприклад, накладанні суттєво полегшеної епітимії на каянника, що зізнається у даному прогрішенні в контексті сакраментальної сповіді.
Якщо ж йдеться про моральну відповідальність згаданих суб’єктів за фактичне застосування подібної практики, то при оцінці такої дійсності (в площині душпастирського проводу) слід, безумовно, брати під увагу також і інші її об’єктивні фактори і компоненти, а зокрема: чи сам фіскальний чи судовиконавчий закон чи припис (у відповідності до перелічених повище прикладів), що є чинним у даній державі та в даному конкретному випадку, є справедливим і посильним при здійсненні відповідних виплат і стягнень, гарантуючи кожному із громадян рівні права у забезпеченні їх всім необхідним для нормального існування. Адже Церква приймає державний закон лише у випадку його повного узгодження з Божими заповідями. Коли застосуємо дане положення у відношенні до нашої української дійсності, то мусимо визнати присутність великої кількості релятивізуючих первісне принципове бачення Церквою даного питання чинників, адже вже навіть той факт, що мінімальна зарплата у нашій країні є нижчою від так званого прожиткового мінімуму (навіть без огляду на його цілком нереалістичне числове значення для фактичного виживання людини), у більшій кількості випадків стає для душпастиря вирішальним при, наприклад, накладанні суттєво полегшеної епітимії на каянника, що зізнається у даному прогрішенні в контексті сакраментальної сповіді.
Немає коментарів:
Дописати коментар